СУТЬ ОПИТУВАННЯ:
провулок Валерія Брюсова
ЗАГАЛЬНА КІЛЬКІСТЬ ОСІБ, ЯКІ ВЗЯЛИ УЧАСТЬ В ОПИТУВАННІ:
0
Валерій Якович Брюсов - російський письменник і перекладач, поет, журналіст. В 1903 році переклав «Заповіт» Т.Г.Шевченка. Був редактором «Украинского сборника», що його 1916-1917 готувало видавництво «Парус» (друком не вийшов). Переклав для цієї збірки вірші Шевченка «Пророк», «Ой чого ти почорніло», «Мені однаково, чи буду», «Огні горять, музика грає» (переклади досі не знайдено
провулок Антіна Кущинського
Кущинський Антін Андрійович (1.02. 1897, м. Лохвиця, тепер Полтавської обл. – 22.05.1992, Чикаго, США). Військовий, громадський і кооп. діяч, науковець, публіцист, інженер-економіст, просвітянин, педагог; старшина Українського полку ім. гетьмана Пилипа Орлика (1917), старшина 47-го Кременчуцького полку (1918), 35-го Кременчуцького полку (1918 – 1919), член упр. Кременчуцького т-ва “Просвіта” і Кременчуцького українського гуртка шкільної молоді (1919), голова Українського гуртка в м. Ямболі (1922, Болгарія), асистент кафедри теорії кооперації УГА в Подєбрадах, секретар УВУ та асистент правн. ф-ту УВУ (1930-ті), комендант Гуцульського коша Карпатської Січі (1939), адміністратор гетьманських видань і співред. тижневика “Українська дійсність” (1940 – 1945), член Вищого проводу Гетьманського руху, голова військової референтури штабу гетьмана (до 1945), відповідальний, згодом головний редактор ж. “Українське козацтво” (7.01.1968 – 1982), кошовий Вільного козацтва (на еміграції), член упр. Українського національного музею в США; звання – сотник Вільного козацтва (12.1917), сотник Армії Української Держави (1918), підполковник Армії УНР (на еміграції) та Братства Карпатських січовиків. Закінчив Кременчуцьку реал. школу (1915) та Київську військову школу ім. князя Костянтина. Акт. учасник українізації частин рос. армії. Від грудня 1917 р. – організатор Вільного козацтва в м. Кременчуці. Учасник антибільш. повстанського руху на Полтавщині. Проти червоних воював і у складі Армії УНР. Закінчив екон.-кооп. ф-т УГА в Подєбрадах (18.11.1922 – 24.12.1927). В УВУ (Прага) студіював філософію і право. Ув’язнений угорцями в концтаборі Варіо-Лопуш біля Ніредґази. У повоєнний час жив у Зах. Німеччині, Франції, Півд. Америці. 1958 року переїхав до Чикаго, де продовжував громадську й просвітницьку працю. Автор книжок “Гетьман Павло і гетьманич Данило Скоропадські” (Чикаго, 1968), “Вояцькі заслуги і лицарські чесноти Гетьмана всієї України Павла Скоропадського” (Чикаго, 1973), “Патріот і державний муж України” (Чикаго, 1974) та ін
Кущинський Антін Андрійович (1.02. 1897, м. Лохвиця, тепер Полтавської обл. – 22.05.1992, Чикаго, США). Військовий, громадський і кооп. діяч, науковець, публіцист, інженер-економіст, просвітянин, педагог; старшина Українського полку ім. гетьмана Пилипа Орлика (1917), старшина 47-го Кременчуцького полку (1918), 35-го Кременчуцького полку (1918 – 1919), член упр. Кременчуцького т-ва “Просвіта” і Кременчуцького українського гуртка шкільної молоді (1919), голова Українського гуртка в м. Ямболі (1922, Болгарія), асистент кафедри теорії кооперації УГА в Подєбрадах, секретар УВУ та асистент правн. ф-ту УВУ (1930-ті), комендант Гуцульського коша Карпатської Січі (1939), адміністратор гетьманських видань і співред. тижневика “Українська дійсність” (1940 – 1945), член Вищого проводу Гетьманського руху, голова військової референтури штабу гетьмана (до 1945), відповідальний, згодом головний редактор ж. “Українське козацтво” (7.01.1968 – 1982), кошовий Вільного козацтва (на еміграції), член упр. Українського національного музею в США; звання – сотник Вільного козацтва (12.1917), сотник Армії Української Держави (1918), підполковник Армії УНР (на еміграції) та Братства Карпатських січовиків. Закінчив Кременчуцьку реал. школу (1915) та Київську військову школу ім. князя Костянтина. Акт. учасник українізації частин рос. армії. Від грудня 1917 р. – організатор Вільного козацтва в м. Кременчуці. Учасник антибільш. повстанського руху на Полтавщині. Проти червоних воював і у складі Армії УНР. Закінчив екон.-кооп. ф-т УГА в Подєбрадах (18.11.1922 – 24.12.1927). В УВУ (Прага) студіював філософію і право. Ув’язнений угорцями в концтаборі Варіо-Лопуш біля Ніредґази. У повоєнний час жив у Зах. Німеччині, Франції, Півд. Америці. 1958 року переїхав до Чикаго, де продовжував громадську й просвітницьку працю. Автор книжок “Гетьман Павло і гетьманич Данило Скоропадські” (Чикаго, 1968), “Вояцькі заслуги і лицарські чесноти Гетьмана всієї України Павла Скоропадського” (Чикаго, 1973), “Патріот і державний муж України” (Чикаго, 1974) та ін
провулок Бориса Грінченка
Грінченко Борис Дмитрович (1863-1910), український письменник, педагог, критик, лексикограф, літературознавець, етнограф, публіцист. Навчався у Харківській реальній школі (з 1874). Учителював (з 1881). Автор першого «Словника української мови» (1907-1909)
Грінченко Борис Дмитрович (1863-1910), український письменник, педагог, критик, лексикограф, літературознавець, етнограф, публіцист. Навчався у Харківській реальній школі (з 1874). Учителював (з 1881). Автор першого «Словника української мови» (1907-1909)
провулок Димитріївський
Історична назва; на честь св. великомученика Димитрія Солунського, 270-306, який є уособленням воїнського подвигу, патріотизму, захисту Вітчизни
Історична назва; на честь св. великомученика Димитрія Солунського, 270-306, який є уособленням воїнського подвигу, патріотизму, захисту Вітчизни
провулок Михайля Семенка
Михайль Семенко (Михайло Васильович Семенко, 19 (31) грудня 1892, село Кибинці, Миргородський повіт, Полтавська губернія, нині Миргородський район, Полтавська область — 24 жовтня 1937, тюрма НКВС СРСР, Київ) — поет доби Розстріляного відродження; основоположник і теоретик українського футуризму (також відомого як панфутуризм), організатор футуристичних угруповань, редактор багатьох видань. Модернізував українську лірику урбаністичною тематикою, сміливими експериментами з формою вірша, запровадив нові образи й створив слова, покликані відбити нову індустріалізовану добу. Загинув під час сталінського терору
Михайль Семенко (Михайло Васильович Семенко, 19 (31) грудня 1892, село Кибинці, Миргородський повіт, Полтавська губернія, нині Миргородський район, Полтавська область — 24 жовтня 1937, тюрма НКВС СРСР, Київ) — поет доби Розстріляного відродження; основоположник і теоретик українського футуризму (також відомого як панфутуризм), організатор футуристичних угруповань, редактор багатьох видань. Модернізував українську лірику урбаністичною тематикою, сміливими експериментами з формою вірша, запровадив нові образи й створив слова, покликані відбити нову індустріалізовану добу. Загинув під час сталінського терору
провулок Шолом-Алейхема
Шолом-Алейхем (у перекладі - «мир вам», справжнє прізвище, ім'я та по батькові - Рабинович Соломон Наумович (Шолом Нохумович); 18 лютого (2 березня) 1859, Переяслав - 13 травня 1916, Нью-Йорк, США) - єврейський письменник, драматург, один з основоположників сучасної художньої літератури мовою їдиш. Також писав свої твори івритом і російською. Життя митця було тісно пов'язане з Україною
Шолом-Алейхем (у перекладі - «мир вам», справжнє прізвище, ім'я та по батькові - Рабинович Соломон Наумович (Шолом Нохумович); 18 лютого (2 березня) 1859, Переяслав - 13 травня 1916, Нью-Йорк, США) - єврейський письменник, драматург, один з основоположників сучасної художньої літератури мовою їдиш. Також писав свої твори івритом і російською. Життя митця було тісно пов'язане з Україною
ЗАВЕРШЕНО