СУТЬ ОПИТУВАННЯ:
вулиця Зої Космодем'янської
ЗАГАЛЬНА КІЛЬКІСТЬ ОСІБ, ЯКІ ВЗЯЛИ УЧАСТЬ В ОПИТУВАННІ:
0
Зоя Анатоліївна Космодем'янська (1923, село Осино-Гай - †29 листопада 1941 року, село Петрищево Московської області). Відповідно до Експертної оцінки Інституту історії України НАН, та Українського інституту національної пам’яті підпадають під обмеження, визначені згаданим Законом об’єкти топоніміки, названі на честь Зої Космодем’янської – радянської диверсантки, діячки Всесоюзної ленінської комуністичної спілки молоді (ВЛКСМ), партизанки загону, що діяв по завданню Західного фронту на Можайському напрямку, схоплена в с. Петріщево (Рузький район Московської області). Входить до комуністичного пантеону «Великої вітчизняної війни». Вулиця у місті Заводське має бути перейменовані, оскільки вказана комсомолка не має відношення до історії України, не пов’язана з опором і вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури
вулиця Алли Горської
Алла Олександрівна Горська (18 вересня 1929, Ялта - 28 листопада 1970, Васильків) — українська художниця та дисидентка, громадська діячка, одна із засновниць руху шістдесятництва, одна з перших представниць андерграунду, діячка правозахисного руху 1960-х в Україні. Працювала в монументальних творах, мозаїці, графіці та живопису. Вбита російською владою у 41 рік. Належачи до групи шістдесятників, брала активну участь в українському правозахисному русі. В 1965-1968 роках брала участь у акціях протесту проти розправ над українськими правозахисниками: Богданом і Михайлом Горинями, Опанасом Заливахою, Святославом Караванським, Валентином Морозом, Вячеславом Чорноволом та ін. і зазнала переслідувань з боку радянських органів безпеки
Алла Олександрівна Горська (18 вересня 1929, Ялта - 28 листопада 1970, Васильків) — українська художниця та дисидентка, громадська діячка, одна із засновниць руху шістдесятництва, одна з перших представниць андерграунду, діячка правозахисного руху 1960-х в Україні. Працювала в монументальних творах, мозаїці, графіці та живопису. Вбита російською владою у 41 рік. Належачи до групи шістдесятників, брала активну участь в українському правозахисному русі. В 1965-1968 роках брала участь у акціях протесту проти розправ над українськими правозахисниками: Богданом і Михайлом Горинями, Опанасом Заливахою, Святославом Караванським, Валентином Морозом, Вячеславом Чорноволом та ін. і зазнала переслідувань з боку радянських органів безпеки
вулиця Віри Холодної
Віра Василівна Холодна — видатна українська кіноакторка епохи німого кіно. Знімалася здебільшого у таких жанрах, як драма, мелодрама та короткометражне кіно та під керівництвом режисерів Євгена Бауера, Петра Чардиніна тощо. Уродженка Полтавщини
Віра Василівна Холодна — видатна українська кіноакторка епохи німого кіно. Знімалася здебільшого у таких жанрах, як драма, мелодрама та короткометражне кіно та під керівництвом режисерів Євгена Бауера, Петра Чардиніна тощо. Уродженка Полтавщини
вулиця Катерини Зорицької
Вона була організатором та керівницею Українського Червоного Хреста, учасницею бойової дівочої розвідувальної п'ятірки імені Марії Кос. Через свою підпільну діяльність Катерина Зарицька зазнала кілька арештів, як з боку польської, так і з боку радянської влад. У 1948-му СРСР дав їй 25 років таборів. На допитах, які тривали майже півроку, аби не здати побратимів, вона відмовлялася свідчити та вдавала себе за іншу особу. За це її катували
Вона була організатором та керівницею Українського Червоного Хреста, учасницею бойової дівочої розвідувальної п'ятірки імені Марії Кос. Через свою підпільну діяльність Катерина Зарицька зазнала кілька арештів, як з боку польської, так і з боку радянської влад. У 1948-му СРСР дав їй 25 років таборів. На допитах, які тривали майже півроку, аби не здати побратимів, вона відмовлялася свідчити та вдавала себе за іншу особу. За це її катували
вулиця Олени Степанів
Олена Іванівна Степанів (відома як Олена Степанівна) (7 грудня 1892, с.Вишнівчик, Перемишлянський повіт, нині Перемишлянський район, Львівська область - 11 липня 1963, Львів) - українська історикиня, викладачка географії, громадська та військова діячка; перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу в званні офіцера; четарка Української Галицької Армії. Ув'язнена радянських таборів
Олена Іванівна Степанів (відома як Олена Степанівна) (7 грудня 1892, с.Вишнівчик, Перемишлянський повіт, нині Перемишлянський район, Львівська область - 11 липня 1963, Львів) - українська історикиня, викладачка географії, громадська та військова діячка; перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу в званні офіцера; четарка Української Галицької Армії. Ув'язнена радянських таборів
вулиця Рішон-ле-Ціонська
Місто побратим Кременчука. Рішон-ле-Ціон — четверте найбільше місто в Ізраїлі. Назва міста означає «Перший в Сіоні» і була вибрана із Біблійного віршу: «Я перший сказав до Сіону: Оце, то вони! А Єрусалимові дам благовісника.» (Книга пророка Ісаї 41:27). Тут було засновано першу у світі староєврейську школу, створено перший у Ізраїлі оркестр. Саме у цьому місті було складено єврейський гімн та вперше вивішено єврейський прапор. Рішон-ле-Ціон розташований на березі Середземного моря. Місто довгий час вважалося «спальним» районом Тель-Авіва, але починаючи з 1990-х років спостерігається період динамічного розвитку
Місто побратим Кременчука. Рішон-ле-Ціон — четверте найбільше місто в Ізраїлі. Назва міста означає «Перший в Сіоні» і була вибрана із Біблійного віршу: «Я перший сказав до Сіону: Оце, то вони! А Єрусалимові дам благовісника.» (Книга пророка Ісаї 41:27). Тут було засновано першу у світі староєврейську школу, створено перший у Ізраїлі оркестр. Саме у цьому місті було складено єврейський гімн та вперше вивішено єврейський прапор. Рішон-ле-Ціон розташований на березі Середземного моря. Місто довгий час вважалося «спальним» районом Тель-Авіва, але починаючи з 1990-х років спостерігається період динамічного розвитку
вулиця Харитини Пекарчук
На честь військової діячки Армії УНР, життя якої пов’язане з Кременчуком. Харитина Пекарчук — перша українська жінка, яка отримала українську державну нагороду в ХХ ст. (жетон ордена «Залізного хреста» № 1 і Хрест Симона Петлюри), засновниця сімферопольської «Просвіти». У 1917-му взялася за українізацію трьох полків російської армії, розташованих у Сімферополі, організувала там український хор та аматорський гурток, влаштовувала літературні вечори, разом із кримськими татарами видавала газету. На початку 1918 року Харитина втекла від переслідувань більшовиків на Полтавщину, та згодом, уже навесні, її схопили у Кременчуці. Витерпіла російські чекістські катування, а навесні 1918 року після звільнення Кременчука від російських окупантів армією УНР пішла на військову службу в полк імені Івана Богуна. Згодом очолила санітарний потяг загону Армії УНР «Запорозька Січ», у бою з більшовиками поранена в ногу, із денікінцями — у живіт, брала участь у Першому зимовому поході Армії УНР
На честь військової діячки Армії УНР, життя якої пов’язане з Кременчуком. Харитина Пекарчук — перша українська жінка, яка отримала українську державну нагороду в ХХ ст. (жетон ордена «Залізного хреста» № 1 і Хрест Симона Петлюри), засновниця сімферопольської «Просвіти». У 1917-му взялася за українізацію трьох полків російської армії, розташованих у Сімферополі, організувала там український хор та аматорський гурток, влаштовувала літературні вечори, разом із кримськими татарами видавала газету. На початку 1918 року Харитина втекла від переслідувань більшовиків на Полтавщину, та згодом, уже навесні, її схопили у Кременчуці. Витерпіла російські чекістські катування, а навесні 1918 року після звільнення Кременчука від російських окупантів армією УНР пішла на військову службу в полк імені Івана Богуна. Згодом очолила санітарний потяг загону Армії УНР «Запорозька Січ», у бою з більшовиками поранена в ногу, із денікінцями — у живіт, брала участь у Першому зимовому поході Армії УНР
ЗАВЕРШЕНО