Олександр Сергійович Пушкін (26 травня (6 червня) 1799 року, Москва, Російська імперія - 29 січня (10 лютого) 1837 року, Санкт-Петербург, Російська імперія).Російський письменник. Оспівував загарбницькі війни Російської імперії, заперечував право народів на державність, виправдовував воєнні злочини російської армії. Вірш «Клеветникам России» нині використовується ворожою пропагандою для виправдання агресії проти України Пушкін - один із ідейно-культурних маркерів російського імперіалізму, автор поетичних і прозових творів, придворний імператорський співець тої епохи. Брав участь у каральних акціях геноцидного характеру армії Російської імперії проти народів Кавказу. Автор віршів циклу оповідань так званого кавказького циклу, у яких возвеличив російські військові злочини. Його перу належить поема «Кавказький бранець» і слова «Смирись,Кавказ, идет Єрмолов»Автор поеми «Полтава», де змальовує видатного українського гетьмана Івана Мазепу максимально негативним дідом, збоченцем і маразматиком .«Что он не ведает святыни,Что он не помнит благостыни,Что он не любит ничего,Что кровь готов он лить, как воду,Что презирает он свободу,Что нет отчизны для него». Щоб вміли впізнати путінське “без України не буде росії” та слова "фюрера" про те, що росія воює в Україні за свою ідентичність, в Пушкінському: “Кто устоит в неравном споре: // Кичливый лях, иль верный росс? // Славянские ль ручьи сольются в русском море? // Оно ль иссякнет? Вот вопрос”. Пушкіними обтикана вся Україна -як не вулицями так пам'ятниками.Пушкіни в топоніміці українських міст і сіл - це тавро власника на тілі об’єкта привласнення. Пушкін з’явився в символічному просторі Україні не тому, що він поет №1 у світі, а через колоніальний статус України. Обраний росією на місце поета №1, Пушкін разом із іншими символами російської культури мав промаркувати підкорену територію, створити простір спільної історії. Через сто років потому, відстоюючи своє існування у війні з росією, яка розпочала війну на знищення українців, ми продовжуємо розумування про «культура не винна» та великого Пушкіна як частину «нашої історії». Так, у рабовласника і раба, колонізатора і колонізованого, гвалтівника і жертви теж, як це не жахливо казати, є спільна історія, тільки ця історія кардинально різна. Незалежно від літературних якостей спадку «пушкіних», чи хочемо ми увічнювати свою колективну травму в постаті представника народу вбивць і гвалтівників? Місце такої «спільної» історії в музеї з відповідними коментарями, а про імперськість пушкіних, бродських і толстоєвських має бути кілька спеціальних уроків для старшокласників, щоб пам’ятали і вміли відповідно реагувати на слова про «велику російську культуру, яка не винна»Довідка з краєзнавчого музею: Назва вулиці – історична, існує з 1899 року. У травні 1820 року опальний Пушкін, виконуючи наказ царя, відправився до нового місця служби у Катеринославі. Його маршрут проліг через Кременчук. Після перебування у південному засланні у Кишиневі та Одесі, 1824 року Пушкіна вислали до родового маєтку у с. Михайлівське. 31 липня 1824 року Пушкін залишив Одесу. Його шлях пролягав через Миколаїв, Єлисаветград, і знову через Кременчук. У 1899 році кременчужани вирішили перейменувати вулицю Городову на вулицю Пушкіна. 28 грудня 1985 року у Кременчуці був установлений пам’ятник поету. Автори – скульптори П.Ястребов і Ю.Шорохов, архітектори – Л.Расстригін та С.Ткаченко