провулок Героїв Охтирки
«Місто-герой України» - указ Президента України від 24.03.2022 №164/2022

провулок Марусі Богуславки
Легендарна українська героїня 16-17 століть. Потрапила у турецький полон до гарему. Звільняла козаків-невільників, які перебували у полоні 30 років

провулок Оксани Мешко
На честь видатного борця за незалежність, шістдесят ниці з Полтавщини Оксани Мешко.Просвітницька стаття за посиланням https://bit.ly/3LybDc8 Важливо:виконання ст.5 п.4 Закону України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України в 20 ст.»

провулок Раїси Каганової
Працювала з 1918 р. – лікарем міської амбулаторії у Кременчуці, де мешкала її сестра Тетяна. У 1919 р. була по мобілізації призначена старшим ординатором приймальника Кременчуцького евакопункту і одночасно за сумісництвом працювала ординатором 3-го міського епідемічного бараку. Це були тяжкі часи, коли вирували численні епідемії інфекційних хвороб. Доводилося працювати по 14-16 годин на добу, надаючи допомогу хворим на тиф, холеру, віспу; виїжджали і в села Кременчуцького району, де не було інфекціоністів. Під час епідемії помер помічник Р.Каганової, теж лікар-інфекціоніст, і вся робота лягла на її плечі. Звичайно, все це не обійшлося без наслідків: після перенесених хвороб (тиф, холера, кір – останній дав ускладнення, що спричинило туберкульоз) Раїсу демобілізували. В 1921 році Раїса Мойсеївна стала завідуючою інфекційним відділенням 1-ї міської лікарні (колишнього богоугодного закладу, земської лікарні; фотографії 1901 року можуть дати приблизне уявлення про тодішній вигляд корпусів лікарні). Крім того, була консультантом у міській поліклініці, у військовому шпиталі, викладала у медичному технікумі та вечірньому виробничому інституті – філіалі Харківського медінституту, виїжджала в села Галещину, Козельщину, Семенівку та ін., де також не було спеціалістів. Під час Великої Вітчизняної війни довгих чотири роки Каганова працювала в лікарні м. Фергана Узбецької РСР, куди була евакуйована, — старшим ординатором, дитячим лікарем. Про цей час їй нагадували Почесна грамота Президії Верховної Ради Узбецької РСР, значок «Відміннику охорони здоров’я». Повернувшись наприкінці 1945 року з евакуації, лікар Каганова знову очолила інфекційне відділення 1-ї міської лікарні, викладала в медичному училищі. Раїса Мойсеївна мала особливий хист – гуртувати коло себе персонал відділення, для якого вона була прикладом. За відданість професії, чуйність, материнське ставлення до пацієнтів Раїса Мойсеївна стала в Кременчуці майже легендарною особистістю

провулок Романа Сушка
Роман Сушко є видатним представником українського народу який зробив великий внесок у боротьбу за незалежність України. Роман Кирилович Сушко (псевдо: «Сич», «Кіндрат»; 9 березня 1894, с. Ременів, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 14 січня 1944, Львів) — український військовий та політичний діяч, поручник легіону УСС, Один з організаторів (співзасновників) Січових Стрільців та його проводу Стрілецької Ради, та УВО (Української Військової Організації). Співзасновників ОУН. Входив до складу ПУН. Один з найближчих соратників Голів ПУН полковника Євгена Коновальця та полковника Андрія Мельника. Полковник Армії УНР. Один з найкращих командирів Корпусу Січових Стрільців. Учасник другого Зимового Походу Армії УНР. Двічі ставав крайовим командантом УВО. Командир «Легіону Сушка», який у 1939 році повинен був оголосити відновлення незалежності України у Львові, проте вступ червоної армії на територію західноукраїнських земель, завадив цим планам. Також він є автор багатьох історичних праць. Роман Сушко загинув 14 січня 1944 року, у Львові. Хто саме вчинив вбивство не відомо. Існує декілька версій того хто і за чиїм наказом скоїв вбивство. Одна з найбільш вірогідних версій зазначає що вбивство було вчинено більшовицькими агентами. Відповідно до чинного законодавства, Романа Сушко можна зарахувати до борців за незалежність України у ХХ столітті

провулок Святослава Хороброго
Святослав Ігорович (близько 938 р. — березень 972 р.) — великий князь київський (945—972 рр.). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964 рр.). Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964 р.). Розгромив Хозарський каганат (965—968 рр.). 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів. Відігнавши їх, посадив своїх синів намісниками на Русі — Ярополка в Києві; Олега в Овручі, Володимира у Новгороді. 969 року вирушив у другий похід на Болгарію. 971 року був обложений у болгарському місті Доростолі, змушений повернутися на Русь. На зворотному шляху загинув у засідці на Дніпрі, яку влаштував печенізький хан Куря. Прізвисько — Хоро?брий. «Іду на Ви» (або «Хочу на ви іти…») — легендарний вислів Святослава Ігоровича на означення проголошення військових дій своїм супротивникам — ультиматум про оголошення війни. Перша згадка, згідно Повісті временних літ, датується 964 роком за давньослов'янським календарем